Як подати інформаційний запит і отримати відповідь

У Вас є чимало запитань до органів державної влади, але Ви не уявляєте, як правильно подати інформаційний запит? Вам потрібна офіційна письмова відповідь, а не усні роз’яснення чиновників? Як не дозволити владі «викрутитись» від надання відповіді? Прочитавши статтю, Ви дізнаєтесь, що таке публічна інформація, яким чином її отримати та в яких випадках Вам можуть відмовити у доступі.

Яка інформація вважається публічною

Це – інформація, яку задокументували будь-якими засобами та на будь-яких носіях. Інформація може вважатися публічною, якщо вона була отримана у володіння розпорядника на законних підставах. Така інформація створюється під час безпосереднього здійснення суб’єктом влади своїх прямих повноважень, які передбачені чинним законодавством України, а також отримується від інших суб’єктів, правонаступником яких являється розпорядник.

Шлях України до відкриття інформації

Вся державна діяльність в Україні десятиріччями була засекречена. Спроби дістати й оприлюднити інформацію вважалися антидержавними. Радянська влада ретельно приховувала свої злочини, будь-які свідчення про падіння економіки, власні доходи й пільги. Ось такий тягар з постійними рецидивами діставсь незалежній Україні у «спадщину».

Але в СРСР були й ті, хто виборював свободу слова. Рух за права людини в СРСР виокремився саме з руху за гласність. Днем народження руху за свободу слова став «мітинг гласності», що відбувся 05.12.1965.

09.11.1976 активісти створили українську громадську групу, яка мала сприяти виконанню Гельсінкських угод, пріоритет якої полягав у свободі слова. Заснували цю групу Микола Руденко, Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович. Згодом в групу увійшов В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус і інші відомі правозахисники та громадські активісти.

Діяльність цієї групи забезпечила вагомий поштовх для розвитку законодавства у сфері доступу до інформації. І в січні 2011 року Закон України «Про доступ до публічної інформації», нарешті, був прийнятий.

Що таке інформаційний запит і звернення

Поширеною помилкою при складанні запиту на публічну інформацію є нерозуміння різниці між двома поняттями:

• інформаційний запит і
• звернення громадянина

А між цим два цих поняття мають великі розбіжності:

Запит на інформацію (або інформаційний запит) – це лист від фізичної особи до суб’єкта влади (розпорядника інформації) з вимогою надати інформацію, якою той володіє. Якщо Ваш лист містить лише прохання надати інформацію, то він являється ні чим іншим, як інформаційним запитом.

В іншому випадку, якщо лист містить заклик до виконання певних дій, – це звернення громадянина. Після отримання подібного листа розпорядник зобов’язаний розглянути його як звичайну скаргу, клопотання або заяву на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Відколи почали користуватися запитами

Можливість доступу громадян до публічної інформації була започаткована в 2011 році. Ця можливість передбачена Законом України «Про доступ до публічної інформації», прийнятим 13 січня 2011 року.

У який термін влада повинна відповісти

Зазначені вище інструменти (запит і звернення) мають різний термін розгляду: запит розглядається протягом 5 робочих днів з моменту отримання, а звернення – до одного місяця. Тому радимо формувати запит виключно в контексті надання публічної інформації.

Якщо орган державної влади не відповідає протягом 5 робочих днів, то це може бути викликано великим обсягом запитуваної інформації. У такому випадку термін розгляду запиту може бути продовженим до 20 робочих днів.

Хто має право подати інформаційний запит

Запити на інформацію можуть надсилати не тільки журналісти, а й блогери, фрілансери, громадські діячі, активісти, волонтери й звичайні громадяни – будь-які особи незалежно від посади, віку, майнового стану тощо. Адже Закон не вказує на розбіжності між правом на інформацію для журналістів і правом на інформацію для інших осіб. Ось чому запити на інформацію можна використовувати в різних ситуаціях.

Яку саме інформацію можна запитувати?

У статті 19 зазначено, що громадянин має право отримати не тільки ту інформацію, яка стосується виключно його, але й іншу інформацію, що може його і не стосуватись. Закон дозволяє громадянам отримувати детальну інформацію про:

• надходження бюджетних коштів і дані про їх витрати
• деталі користування державним/комунальним майном
• умови й деталі отримання бюджетних коштів чи майна
• прізвища осіб, які отримали бюджетні кошти або майно
• (зверніть увагу: як станом на сьогодні, так і в минулому)
• підстави прийняття розпорядником рішень та договорів
• виконання обов’язку з оприлюднення прийнятих рішень
• статистичні дані відповідно до компетенції розпорядника
• звітні дані, що підтверджують виконання владних обов’язків

Закон забороняє будь-які обмежування доступів до зазначеної інформації. Окрім цього, запитувач може просити надати не тільки інформацію як таку, а й засвідчені копії документів для її підтвердження.

У яких випадках можуть відхилити запит

Інформації немає в наявності

Запитувана публічна інформація має бути у наявності розпорядника. Іншими словами, якщо інформація вже створена, то розпорядник зобов’язаний надати її за першим запитом. Якщо для того, щоб у повній мірі відповісти запитувачу, розпорядник повинен створювати додаткові інформаційні запити в інші державні органи, то такий запит буде відхилено, оскільки на момент отримання запиту розпорядник не володів даною інформацією.

Завідомо нездійснені запити

Бувають випадки, коли надати інформацію просто неможливо: наприклад, запитувач запросив перелік усіх об’єктів комунальної власності міста. Таких об’єктів може бути десятки тисяч і навіть мільйонів. І виконати такий запит неможливо фізично. При складанні запиту конкретизуйте прохання до реальних меж.

Інші випадки відмови надати інформацію

Відповідно до ст. 22 розпорядник може відмовити надати інформацію у наступних випадках:

• посадова особа не володіє інформацією, що запитується (або на законних підставах не має права нею володіти)
• громадянин не сплатив витрати, пов’язані з друком або копіюванням інформації
• в запиті не вказане ім’я запитувача, фактична поштова адреса або адреса електронної пошти
• у випадку подання запиту у письмовій формі відсутні дата складання та підпис запитувача
• у листі немає детального опису документа, щодо якого сформований інформаційний запит
• запитувана інформація має обмежений доступ; запит складено не державною мовою тощо

Відмова надати інформацію оформлюється розпорядником виключно у письмовому вигляді.

Цікаві факти про інформаційні запити

• Громадянин не зобов’язаний пояснювати причини подання свого запиту.
• Розділ 3 Закону («Гарантії діяльності журналістів») дає визначення цензури.
• Цей же розділ прирівнює фрілансерів до працівників «класичних» мас-медіа.
• Суспільно значуща інформація може бути оприлюднена навіть без згоди на публікацію.
• Журналіста не мають права не допустити на прес-конференцію, якщо він вчасно подав всі документи.

Існує рейтинг забезпечення прав на інформацію, який розробили дві провідні міжнародні організації Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада). Згідно цього рейтингу український Закон «Про доступ до публічної інформації» посідає 8 місце з 89 країн світу.

Є і проблеми, які досі законодавчо не врегульовані: в той час, коли Закон України «Про доступ до публічної інформації» зобов’язує державні структури надавати інформацію, Закон України «Про захист персональних даних» тією ж мірою дозволяє їм уникнути цього.

Як визначити, кому надіслати запит

Перший крок – визначити належного розпорядника (особу, якій і слід відправити інформаційний запит). Стаття 12 Закону визначає коло таких осіб. Розпорядники інформації поділені на 4 групи:

Перша група

До 1-ї групи відносять розпорядників всієї публічної інформації: всі державні органи і всі органи місцевого самоврядування. Народні депутати України, депутати місцевих рад і Верховної Ради АРК, голови районних, обласних рад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо НЕ Є розпорядниками публічної інформації. Це означає, що визначаючи розпорядника, треба обирати саме органи, а не посадову особу.

Друга група

До 2-ї групи відносять розпорядників інформації щодо використання бюджетних коштів: юридичні особи, які фінансуються з державного або місцевого бюджетів. Наприклад, комунальне підприємство «ХХХ» зобов’язане надати інформацію про суму коштів, витрачених на озеленення вулиці такої-то і на ремонт дитячого майданчика біля будинку такого-то.

Третя група

До 3-ї групи відносять розпорядників інформації, пов’язаної із здійсненням освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг: заклади освіти, заклади охорони здоров’я, заклади надання соціальних послуг інвалідам та іншим незахищеним верствам населення.

Четверта група

До 4-ї групи відносять розпорядників інформації, пов’язаної з постачанням товарів та послуг: різні суб’єкти господарювання з водопостачання, розподілу газу, передачі електроенергії тощо. Повний реєстр таких суб’єктів доступний на сайті Антимонопольного комітету (Зведений перелік суб’єктів природних монополій).

До цієї групи відносять і суб’єктів господарювання, у володінні яких є інформація, що викликає суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація), або інформація щодо стану довкілля, якості продуктів, аварій і катастроф, небезпечних природних явищ, інших надзвичайних подій, які вже сталися або можуть статися несуть загрозу здоров’ю та безпеці громадян.

Що буде, якщо запит направлено не туди

Припустімо, ви неправильно обрали розпорядника інформації та відправили інформаційний запит «не туди». Що робити? Відповідно до статті 22 Закону особа, якій Ви надіслали запит, зобов’язана перенаправити Ваш запит туди, куди треба, повідомивши Вас про це. Якщо ця особа, не надавши інформацію, просто пише у відповіді, що нею володіє інший суб’єкт, вона не дотрималася норм статті 22.

Як правильно подати інформаційний запит

• Запит можна подавати як у письмовій, так і в усній формі.
• Інформацію можна запрошувати по телефону або факсу.
• Також інформація може бути затребувана електронною поштою.

Є спеціально розроблені форми для інформаційних запитів, які полегшують оформлення письмового запиту. Але використовувати такі форми не обов’язково. Якщо запитувач не використав форму, це не може бути причиною для відхилення запиту.

Запитувачам інформації рекомендую роздрукувати статтю 19 Закону, де перелічені правила оформлення інформаційного запиту, а розпорядникам – статтю 24, де перелічені порушення з передбачуваною відповідальністю.

Що потрібно вказати в запиті на інформацію

Існують індивідуальні та колективні інформаційні запити. Форми таких запитів можуть бути абсолютно довільними, але повинні містити обов’язкові дані:

• ім’я запитувача (якщо запитувачів декілька, то імена усіх запитувачів)
• найменування юридичної особи (якщо запит подається від організації)
• поштову адресу, адресу електронної пошти та інший засіб для зв’язку
• загальний опис запитуваної інформації
• назви і зміст документів, щодо яких здійснюється запит (якщо відомо)
• підпис запитувача та дату створення запиту для письмових запитів

Копії паспорта та ідентифікаційного коду, підтвердження підпису до інформаційного запиту НЕ додаються. Задача розпорядника інформації полягає не в тому, щоб вивчити особу запитувача і обставини його життя, а в тому, щоб надати інформацію згідно законодавства.

Універсальні шаблони для запитів і звернень

Офіційні сайти державних органів мають розділ «Доступ до публічної інформації», де містяться не тільки інструкції, але й самі форми для подання інформаційного запиту.

Також працює єдиний інформаційний онлайн-ресурс «Державна система електронних звернень», де також зібрані універсальні форми для подання інформаційних запитів.

Зверніть увагу ще на один ресурс «Доступ до правди», який дозволяє надіслати інформаційний запит в електронному форматі.

Зазначення в запиті форми для відповіді

Запитувач може зазначити в запиті форму, в якій він бажає отримати відповідь. Можна просити надати інформацію у двох формах:

• у письмовій формі на поштову адресу (такі дані можна буде використовувати в подальшому при розгляданні юридичної справи)
• в електронній формі на електронну пошту (це буде додатковим контролюючим засобом, щоб розпорядник надав інформацію вчасно)

В електронній відповіді мають бути вказані всі дані відповідно до вимог діловодства: підпис розпорядника, його посада, дата і номер реєстрації запиту та відсканований запит запитувача.

Що варто запитувати додатково до запиту

Є інформація, яку варто запитувати додатково до основного запиту. Це:

• перелік категорій службової інформації, засвідчений копією відповідного документу
• прізвище, ім’я, по батькові та посада особи, яка оприлюднює інформацію і забезпечує доступ запитувачів до неї
• нормативно-правовий акт, в якому затверджені норми витрат на копіювання та друк документів для відповідей на запити

Завдяки таким даним запитувач матиме контакти особи, відповідальної за розгляд запиту. Запитувач зможе протидіяти спробі розпорядника безпідставно віднести інформацію до службової. Також запитувач знатиме, як і в якому розмірі оплатити витрати на копіювання та друк документів, якщо запитується великий обсяг інформації.

Поради по роботі з запитами на інформацію

Запит буде більш авторитетним, якщо запитувач продемонструє обізнаність щодо свого законодавчого права на доступ до інформації (наприклад, можна послатися на строки розгляду запиту) та обґрунтує причину звернення саме до цього розпорядника.

Якщо запитувач задає розпоряднику декілька питань, то ці питання слід розмістити не в одному рядку, а в окремих пронумерованих пунктах. Аби розпорядник не мав спокуси дати лише часткову відповідь. Закон не обмежує запитувача в кількості запитань в одному запиті. Але досвідчені журналісти радять розміщувати в одному запиті одне запитання.

Якщо запит необхідний для того, аби захистити життя чи свободу людини, або для того, щоб попередити суспільство про небезпеку (отруєння харчовими продуктами, катастрофу на підприємстві, небезпечне природне явище тощо), запитувач може просити в запиті про термінове надання відповіді згідно частини 3 статті 20 Закону, яка зобов’язує опрацювати запит протягом 48 годин.

Технічні аспекти подання запитів і звернень

Запитувач має залишити в себе докази подання запиту. Якщо можна зайти до установи розпорядника особисто, тоді подавайте запит через канцелярію (в цьому випадку в запитувача залишиться примірник запиту із штампом і підписом особи, яка прийняла запит). Якщо запит подається через поштове відділення, тоді надсилайте запит рекомендованим листом. В цьому випадку лист матиме індивідуальний номер поштового відправлення, за яким запитувач зможе відстежити на сайті «Укрпошти», коли саме був отриманий лист (тобто коли саме розпочався строк опрацювання запиту).

Що робити, коли запитувач отримав відмову

Відмова надсилається тільки у письмовому вигляді. Якщо на свій запит запитувач отримав відмову, треба перевірити не тільки її текст, а й усі належні реквізити: П. І. Б. і посада особи, яка розглядала запит, дата і підстава відмови, інструкція щодо оскарження, підпис. Відмову без реквізитів легко оскаржити згідно частини 4 статті 22 Закону.

Що робити, коли влада відповідає «не те»

Може статися, що запитувач отримав звичайну відписку: мовляв, запрошувана інформація є в загальнодоступному доступі. Наприклад, запитувач просив надати розклад прийому громадян посадовими особами, а йому відповіли, що такі дані є на сайті чи висять на дверях. Такі відписки (а також відповіді не по суті запиту) неправомірні – їх також легко оскаржити.

Якщо запитувач не дочекався відповіді

Перший спосіб

• Звернутися до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Стаття 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає штрафи від 425 до 850 гривень за:

• ненадання відповіді на інформаційний запит
• несвоєчасне або неповне надання інформації
• надання недостовірних не засвідчених даних
• неправомірну відмову в наданні інформації
• необґрунтоване віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом

Якщо запитувач вимушений захищати свої права за статтею 2123 Кодексу, він пише заяву на ім’я представника Уповноваженого, вказуючи П.І.Б. розпорядника інформації, дату та спосіб звернення, додає копію примірника запиту із позначкою про прийняття запиту і описує порушення. Можливість притягнути порушника в такий спосіб має обмеження у строках (3 місяці). Ось чому цей спосіб потребує оперативних дій. Перевага цього способу полягає в його безкоштовності. Недолік – в тому, що провадження спрямоване на покарання порушника, аніж на надання інформації.

Другий спосіб

• Звернутися до суду з позовом до розпорядника із вимогою зобов’язати надати інформацію

Такий спосіб підійде запитувачу, який все ж таки хоче отримати інформацію. В позові згідно частини 2 статті 23 Закону запитувач може оскаржити бездіяльність, недотримання строків, безпідставні відмови, відстрочки, відписки та інші дії недобросовісного розпорядника. Позиватися можна до будь-якого розпорядника з перерахованих вище 4-х груп. Цей спосіб потребує сплати судового збору (640 гривень для фізичних осіб або 1600 гривень для юридичних осіб).

Закон не забороняє використання двох способів одночасно.

Які ще закони регулюють запити

Окрім Закону України «Про доступ до публічної інформації», обов’язки надати інформацію містяться і в інших нормативно-правових актах. Наприклад, на підставі Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов’язані надавати інформацію споживачам фінансових послуг.

На завершення

Можна із впевненістю сказати, що Закон реально працює. Саме завдяки запитам громадян розпорядники бачать, якій саме галузі їх діяльності потрібно приділяти більше уваги. Іншими словами, ці запити являються серйозним важелем впливу на органи державної влади з боку громадян. Інформаційні запити громадян позитивно впливають на відповідальність посадових осіб та інших установ, створюють відчуття контролю від громадськості.

© Ірина Іваськів

А поки ви визначаєтеся, які інформаційні запити подасте найближчим часом, читайте наші статті про журналістське повсякдення:

• Что такое хейтерство или Что бы сказала Ваша бабушка?
• Скетчноутинг или Многабукв про новый журналистский жанр
• Рыбий скелет в шкафу или Метод «Фишбоун» для глубокого анализа чего угодно

Приваблює копірайтинг? Реєструйтеся на копірайтинг навчання – ой, там стіко письменницьких прийомів! Дякувати будете все життя! Подробиці на нашому лендінгу – просто тицяйте на кнопку!