Василь Жданкін

Василь Жданкін: Душі без Христа, Тіло без поста, В пекло путь проста…

Понравилась статья? Поделитесь ею!

23-й травневий ранок… Звичайний собі день у межах Всесвіту. Але цей день сповістив людство про народження барда, кобзаря, бандуриста, творчість якого вплине на розвиток української бардівської культури та її ідентифікації за кордоном. За своє життя чоловік встигне написати десятки музичних творів. Він об’їздить з гастролями майже всі континенти світу. Василь Жданкін, гучним баритоном якого у 1989 році зазвучала перемога на 1-му фестивалі «Червона рута». Переможцями цього фестивалю у різні роки ставали Андрій Кузьменко (Скрябін), Олександр Пономарьов, Руслана Лижичко, Віктор Павлик, Наталя Могилевська, акапельний гурт «Пікардійська Терція» та інші. Але у пам’яті людей саме він – Василь Жданкін – назавжди залишиться першим. Не просто першим переможцем на Першому фестивалі. А першим виконавцем гімну України, який пролунав на цьому фестивалі.

Василь Жданкін

В музиці з дитинства

Народився Василь Жданкін 23 травня 1958 року у станиці Гурмай Краснодарського краю, що на Кубані. Коли хлопчику було 2 роки, батьки переїхали на Тернопільщину. Новою домівкою родини став невеликий будинок в селі Білокриниця Кременецького району.

З дитинства майбутній бард обожнював народні пісні. В юнацькому віці його захоплювала творчість Робертіно Лоретті та Маріо Ланца. Коли ровесники мріяли про кар’єру в науці та спорті, Василь марив диригенством. Проте шлях до освоєння професії виявився довгим і тернистим.

За своїм покликанням

Середню освіту хлопчик отримував у Кременецькій школі, а старші класи довелося завершити у Кривому Розі. Бажання займатись музикою привело Василя у музичну школу, де він навчався співу та грі на кобзі. Спочатку співав у Волинському народному хорі, потім у Почаївській лаврі.

Після отримання середньої освіти батьки відправили хлопця на навчання у Київську сільськогосподарську академію (сьогодні – Національний університет біоресурсів і природокористування). Згодом юнак намагався вступити до естрадно-циркового училища, але не склалось.

І лише у 1980 році хлопець повернувся на намічену в дитинстві дорогу – відправився освоювати професію диригента у Рівненський інститут культури. Паралельно вступив до Львівської консерваторії, поринувши в музику з головою. Навчання у двох закладах вдалось завершити лише у 1987 році.

Василь Жданкін

Перші кроки на сцену

Під час навчання у Рівному юнак створив квартет «Птах», разом з яким розпочався в його житті майже трьохрічний період світових гастролей. А між гастролями працював актором у львівському естрадному театрі «Не журись», де входив до першого складу студії.

Перша вистава, у якій Василь Жданкін зіграв одну з головних ролей, – «Від вуха до вуха». Його колегами по сцені стали Тарас Чубай, Стефко Орбець, Юрій Саєнко та інші. Трупа своєю творчістю гостро висміювала тогочасну комуністичну владу, використовуючи у постановах заборонені пісні українських січових стрільців. Така діяльність вдало характеризує непокірний дух барда.

Возлюбили ми демократію. Як же ж прокорміть всю ту братію? В. Жданкін з пісні «Господи, помилуй»

Чоловік відрізнявся хорошим почуттям гумору. Окрім серйозних та тривожних пісень, властивих бардам, разом з друзями неодноразово виконували й іронічні твори, створюючи «карикатурні» версії. Наприклад, у 1989 році під час гастролей з трупою театру «Не журись» у Канаді, перед виходом на сцену Василь Жданкін та Тарас Чубай в якості імпровізації виконали какофонічну версію пісні Stairway To Heaven групи Led Zeppelin. Ото тоді настрій публіці підняли!

По творчих сходинках

Окрім виступів з квартетом та гри на театральній сцені, Василь Жданкін у той час пише авторські музичні твори та виконує українські народні пісні під супровід кобзи. А грав він на ній дуже майстерно.

У 1989 році разом з Марією Бурмакою вирушив у турне по Польщі, адже саме в цій країні барда сприймали особливо тепло. Артисти дали сім концертів у Підляшші, зокрема у Більську, Нурцьові, Гатьках, Міклашах, Дуб’яжині, Клєніках та Дубінах. Пізніше Марія згадувала про знайомство своєї мами та кобзаря: «…був у Харкові вдома у нас в гостях і заспівав. Мама сказала, що через його голос чути голос Бога».

Гран-прі на задвірках

З 17 по 24 вересня 1989 року на стадіоні «Буковина» у місті Чернівці проводився перший фестиваль «Червона Рута». Попередній відбірковий етап по областях визначив учасників фіналу за декількома стилями. Несподівано для себе Василь Жданкін був відібраний у фінал в категорії «Бардівські пісні».

Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви. Євангеліє від Луки 7:32

Для кожного стилю було відібране конкретне місце проведення конкурсу. Якщо концерт виконавців поп- та рок-музики відбувався у Літньому театрі, то учасники з авторськими (а точніше бардівськими) піснями та співаною поезією виступали далеко від центра місту, на невеличких площадках із мінімальною кількістю глядачів. А де ж ще співати українську авторську пісню? Її ж немає. І бути не може за визначенням. Ось саме тут – подалі від тисяч людей – і представив свою пісню маловідомий на той час бард Василь Жданкін. Та хто ж знав, що в результаті він стане відкриттям славетного фестивалю, отримавши безперечне гран-прі!

червона рута 1

Він не очікував такого тріумфу. Він не міг навіть подумати про таке! Тому й сильно не переймався репетиціями – ходив по гриби, їздив на риболовлю, розраховуючи, що ту нагороду отримає Вітя Морозов, який для нього – в усьому приклад. А українські пісні хіба варті якихось нагород?

Гімн під забороною

У 1989 році жовто-блакитні прапори були під забороною. Міліція ретельно пильнувала та переслідувала будь-які прояви «націоналізму». На фінальному концерті на стадіоні було багато молодих дівчат (з незалежної організації «Товариство Лева»), вбраних у яскраво-жовті кофтинки та блакитні спідниці. «Жовто-блакитних» активісток силоміць виводили за межі стадіону. Така поведінка правоохоронних органів обурила учасників, і в знак протесту Василь Жданкін разом із Марійкою Бурмакою просто під час концерту виступили з проукраїнською промовою.

Після тієї промови Василь наважується на ще більш радикальний вчинок – у фіналі дійства, на головній сцені фестивалю, влаштованій на багатотисячному стадіоні, у повний свій потужний кобзарський голос – він заспівав рядки сучасного гімну «Ще не вмерла Україна». Цей гімн теж під забороною. Багато років. Співати його не можна. Навіть пошепки. Навіть самому собі. До прийняття Декларації про державний суверенітет України ще півроку.

Жданкін Червона Рута

Так і став Василь Жданкін першим виконавцем українського гімну ще до проголошення незалежності країни. Пізніше кобзар прокоментує своє ризикове рішення: «Чесно кажучи, страху тоді не виникало. Хоча тепер розумію: можна було і під арешт потрапить. Якби органи хотіли, то запросто могли мене заарештувати».

Всеукраїнська популярність

По завершенні фестивалю Василь Жданкін став одним із найзатребуваніших виконавців в Україні. Щоденний графік особистих концертів розбавлявся виступами у збірних концертах, де чоловік часто відкривав найрізноманітніші урочисті заходи.

У тому ж 1989 році чоловік написав музику на слова віршів «Коляда» та «Різдво» лемківського поета Богдана-Ігоря Антонича. Так світ збагатів на колядку «Народився Бог на санях», яку сьогодні використовують музичні ансамблі та хори по всьому світі.

А у 1990 році почалось його власне світове турне. Бард дав концерти для української діаспори більше, ніж у 20 країнах світу, відвідав усі континенти, крім Африки.

Артист зіграв головні ролі у кінострічках «І снігом стелиться життя» та «Українці, ми врятовані». У 1991 році Василь Жданкін випустив у світ перший музичний альбом «Одкровення», до якого ввійшло 17 композицій. У 2006 році альбом був перевиданий. Найбільшого враження справили пісні:

  • «Пішов же Йвасю» (слова народні, музика В. Жданкіна)
  • «Одкровення» (слова І. Малковича, музика В. Жданкіна)
  • «Весна» (слова та музика Б. Антонича)
  • «Полетів би’м на край світу» (народна)
  • «Ой, не жалуй, моя мила» (народна)
  • «Билина про Кременець» (слова та музика В. Жданкіна)
  • «Господи, помилуй» (слова та музика В. Жданкіна)

кобзар жданкін

Прощання зі сценою

Під час одного з турів у Мюнхені місцевий чернець змусив чоловіка задуматись про своє життя. Пізніше в одному з своїх інтерв’ю співак розповість: «Так, звичайно, слава завжди приємна людині. І я тішився нею. Але з часом відчув, що зі мною відбуваються дивні речі. Невже це те, що називають зоряною хворобою? Ні, тільки не це! Я спробував подивитись на себе збоку і зрозумів, що треба щось робити. Відтак я пішов із шоу-бізнесу».

Душі без Христа,

Тіло без поста,

Європейський рай –

В пекло путь проста…

В. Жданкін з пісні «Господи, помилуй»

У 1991 році Василя запросили виступити на Всеукраїнському конгресі української інтелігенції. Організатори концерту очікували від барда патріотичних гасел та закликів, але він… не був би Жданкіним, якби не вчинив по-іншому. Його промова критикувала тенденції української естради. Він тільки-но пережив драматичне спілкування з Творцем – тому й наголошує у промові, що «намагання підмінити загальнолюдські християнські цінності національними закінчаться нічим». Після цих слів організатори дійства заявили, що ноги барда більше не буде на українській сцені. Як ти посмів казати про Бога? Треба казати те, що від тебе хочуть почути!

Розчарування в українській «інтелігенції» і страшенна депресія, що супроводжувала це усвідомлення, змінили плани кобзаря. У 1993 році Василь Жданкін заявив, що покидає сцену.

Василь Жданкін

Надолужуючи час

Бард повернувся в Кременець. Більшість часу присвячував столярній справі. 6 років взагалі не писав та не виступав – не дозволяв душевний стан. Але пізніше музика так защеміла в серці, знову покликала до себе, і чоловік став співати у церковному хорі Свято-Успенської Почаївської лаври.

Із зародженням XXI століття повернувся до сцени. Він знову почав виступати як бард. Більшість його концертів була за кордоном: в Росії (Калінінград, Якутія), в Польщі, Білорусі та інших країнах. Виступити на Батьківщині запрошували рідше, оскільки бардівська пісня не вписувалась у концерти формату «солянки», де змішувалися всі стилі, аби задовольнити очікування вибагливої публіки. А за кордоном була можливість влаштовувати невеликі камерні виступи: чи то для прихожан церков у святкові дні, чи то на сценах навчальних закладів, чи то у сільських клубах. Він співав для тих, хто, як і він сам, цінував бардівське співоче послання.

На сцені чоловік все частіше з’являвся з молодшою донькою Анастасією, яка співала під гру батька на кобзі. У 2001 році Василь Жданкін перезаписав альбом «Одкровення», а у 2003 році випустив ще один музичний альбом – «Ой, зійшла зоря», який було презентовано у Тернопільському ляльковому театрі. У 2006 році колекцію поповнила ще одна збірка пісень «Б’ють пороги».

василь жданкін з дочкою

Назустріч смерті

жданкін на скутеріОдним із захоплень чоловіка стало вирощування екзотичних фруктів. На обійсті приватного будинку, де чоловік проживав із дружиною Іриною та доньками, росли лимони, апельсини, латиноамериканська анона, інжир, мандарини та хурма. На дачі (біля старого будинку батьків у селі Білокриниця) також тримав невелике господарство. У якості транспорту для пересування між земельними ділянками обрав скутер.

Саме на ньому й потрапив Василь Жданкін у аварію 2 вересня 2019 року. Легкова машина збила кобзаря за сімсот метрів від власного будинку, неподалік Кременецького краєзнавчого музею. Помер бард у кареті швидкої допомоги у віці 61 року. 5 вересня 2019 року першого виконавця державного гімну України поховали біля могили матері на кладовищі в селі Білокриниця Кременецького району.

місце загибелі жданкіна

Я не схильна ідеалізувати когось з митців. В долях кожного з них є те, чим можна пишатись, й те, про що воліють не згадувати. У творчості всіх талановитих особистостей є сторінки, які хочеться перегорнути, бо там щось незрозуміле, не сприйнятне, не вподобане. В кожного з них – свої помилки, недоліки, падіння. І пекельно важкий пошук себе. Ой, зайшла зоря… Йдуть у вічність наші кобзарі. Най мистецтвознавці кажуть, що бардів не існує. Але ми з вами знаємо, що вони – є. Вони не чекають на нагороди, визнання, посади. Вони співають на вулицях і в електричках, в колі друзів біля багаття – на задвірках. Але ті пісні, в яких стільки глибини, просочуються крізь роки і відстані у наші зболілі серця краплями корвалолу. І після пісень тих, як після молитви…

© Ірина Іваськів

Подякуєм Василю Жданкіну за пісні, які він нам залишив. Про життя і творчість інших бардів читайте в наших статтях:

Понравилась статья? Поделитесь ею!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.