Елена Касьян: життя в ритмі любові або Чому до Бога йдуть найкращі?

Тихий листопадовий ранок. З Вами Ірина Іваськів. В останній місяць осені (а саме 21 листопада 1970 року) у Львові народилася майбутня письменниця та виконавиця власних пісень Олена Касьян (в цій статті буду називати її Елена Касьян, бо саме так шанувальники шукають її в неті). Тендітна, витончена, життєлюбна, з гострим відчуттям пунктуальності і перфекціонізму. Її життя було коротким, мов спалах. Ось вже скоро півроку, як її немає. Із творчістю Олени я познайомилася вже після її смерті. На жаль. Але й на щастя, бо не закохатися в її твори неможливо. Вони до щему оголені правдою, уразливі відвертістю, приголомшливі неймовірним світлом. Ним вона ділилася до останніх своїх земних днів, щодня мужньо відвойовуючи у смерті ще хоч трохи часу і простору. В Україні щороку онкологічний діагноз отримують більше 500 людей. Але рак в Олени виявили занадто пізно. В цій статті роздуми і враження від творів Олени.

Народжена серед левів

Ще в шкільні роки Оленка почала писати вірші, які проникали в душу кожного, хто їх чув чи читав. Отримувати нові враження, які сприяли натхненню, допомогали книжки, Олена читала багато та часто. Цю любов до книжок вона пронесе через усе життя, але буде називати себе безладно начитаною людиною.

Рідне місто письменниця вважала казковим та трохи містичним. У своїх постах на сторінках ЖЖ (Живого Журналу) вона з ніжністю і любов’ю писала про львівські вулички та будинки. Все у Львові, від старовинної бруківки до повітряних потоків, викликало в неї захоплення. Вона наче закарбовувала в пам’яті кожний день, проведений у Львові. Олена називала місто столицею власної внутрішньої географії, до якої вона завжди повертається, де б не намагалась жити.

Зацікавленість авторською піснею допомогла самотужки освоїти гру на гітарі. З цього почалася історія Олени як барда. Навчаючись в університеті, відвідувала молодіжний клуб авторської пісні, яким керував Олександр Львов. Через деякий час після цього, в 1992 році перемогла на Фестивалі авторської пісні в Чернівцях. Пізніше майже на кожному пісенному фестивалі виконавиця ставала лауреатом та дипломантом.

Коли творчість – частина тебе

Все починалося з віршів, які іноді публікували у місцевих періодичних виданнях. Проте знайомство з творчими особистостями в інститутські роки сприяли розвитку Олени як барда. Поєднання музики та текстів з глибоким змістом знайшли відгук в серцях багатьох слухачів. В 1997 році вийшов перший альбом з авторськими піснями «Это просто весна». Пізніше з’явилося ще три альбоми: «Город-море» (2006), «До востребования» (2010), «Вслух» (2012).

Видавництво «Ахілл» у Львові друкує 4 поетичні збірки з віршами Касьян. Кожна з них отримує високу оцінку читачів та критиків. Так, в 2010 році вийшла збірка «До востребования». Окрім текстів пісень з однойменного альбому та інших віршів, в ній містяться короткі замітки, які письменниця називає листами. Кожен з таких листів ніби говорить з читачем, передаючи емоції та думки Олени. В 2013 вийшла збірка «Відправлено тчк», в 2016 «Fragile», а в 2019 світ побачив останню збірку «Сьомий поштовий».

Елена Касьян ніколи не розділяла напрямки власної творчості. Тому з легкістю одночасно писала як вірші, так і прозаїчні тексти. Дві її дитячі книжки «Фея по фамилии Дура» (2010) та «Самое важное желание» (2013) швидко набули популярності. В мережі можна знайти чимало відгуків, які відмічають безпосередність та життєвість обох історій. Таку ж хвилю схвалення від читачів отримала і казка для дорослих «Легенда про одно», яку світ побачив у 2016 році. Коротку прозу від Олени друкували в багатьох збірках. Вони увійшли зокрема у збірки «Уже навсегда», «Заповедник сказок», «Страшные истории о зеркалах», «Один мужчина, одна женщина» та інші.

Деякі оповідання Олени стали основою для сценаріїв, за якими було знято кілька ігрових і анімаційних фільмів. У 2015 році Елена Касьян разом з Євгенією Писаренко (Гомель) стає переможницею кінофестивалю «Кити» (номінація «Відеопоезія»). Впродовж 15 років (з 1997 по 2012) Олена очолює Львівський клуб авторської пісні «Послухайте». Цікаво, що письменниця завжди писала російською мовою. Такий свій вибір пояснювала дуже просто: вірші та історії приходять до неї саме такою мовою. Не дивлячись на це, поетеса вважала українську дуже мелодійною та приємною для сприйняття. Й перекладом своїх книжок на рідну мову була цілком задоволена.

Натхнення в кожному дні

Після інституту Олена часто подорожувала. Зазвичай це були гастрольні тури по Україні, Росії, Білорусі, Ізраїлю. В цей час, як зізнається сама виконавиця, вона майже нічого не писала. На відміну від багатьох відомих творців, муза приходила до Олени лише вдома, коли навколо був затишок та спокій родинного кола. Проте позитивні емоції, які письменниця отримувала в подорожах, завжди допомогали їй в написанні світлих та добрих творів пізніше.

Писати Олена любила в абсолютній тиші, коли вона залишалась наодинці зі своїми думками. Саме тоді вона і могла легко зрозуміти власні переживання, виливаючи їх у рядки віршів. А вони, в свою чергу, перепліталися з музикою, яку вона чула в серці, і ставали піснями. Так і народжувалися тонкі рими, наповнені світлою тугою, легкою печаллю, казковою безпосередністю.

Елена Касьян відносила себе до замкнених людей, які віддають перевагу тихому відпочинку в маленькому колі найближчих людей. Та попри це, майже в кожному місті у неї знаходились знайомі та друзі, з якими вона залюбки проводила час. Найбільше посприяла цьому її сторінка в ЖЖ та ведення власного блогу.

Олена позитивно охарактеризувала таке сучасне явлення як письменник в мережі. Вона вважала, що такий підхід дає багатьом починаючим митцям змогу доносити до публіки свої ідеї та бачення світу, що стрімке розповсюдження інтернету та легкий доступ до нього сприяє розвитку духовної сторони особистості кожного читача її дописів.

Елена Касьян про початок кінця

Навесні 2013 року в житті Олени Касьян гримнув грім. Під час гастролей в Ізраїлі письменниця стала погано себе почувати. Набряк та почервоніння грудей, біль, який віддавав в лопатку. Це привело її на обстеження до мамолога. Тоді вона і дізналась про страшний вирок: рак молочної залози, на той момент вже 4 стадії, з метастазами в кістки, мозок та черевну порожнину.

Кілька років Елена Касьян боролася з хворобою таємно, не відкриваючись широкій публіці. Підтримували поетесу лише рідні та найближчі друзі. Проте в листопаді 2016 року, коли сил та фінансів на боротьбу вже майже не залишилось, вона все ж таки написала в ЖЖ про те, що кожного дня бореться за своє життя. Цей пост отримав неймовірний по своєму розмаху відгук. Знайомі і зовсім чужі люди, підписники, прихильники та небайдужі – кожен вніс свою частинку для підтримки в лікуванні. Такий швидкий відгук надав Олені мужності і наснаги продовжити боротьбу за життя.

В той час багато читачів цікавилися, чи збирається Касьян писати книгу чи розповідь про свої зусилля. Письменниця вважала, що немає нічого героїчного в такій хворобі, тому просто іноді писала пости в ЖЖ, де описувала свій стан для тих, кому це було дійсно цікаво. Найгірше сприймала Олена заборону займатися активним спортом, та й взагалі фізичними навантаженнями. В 2018 році стан здоров’я письменниці значно погіршився. Проте вона не збиралася здаватися та лежати в ліжку, очікуючи вироку від життя. На допомогу їй приходить скандинавська хода. Адже ніхто не забороняв Олені ходити. Та навіть найсильніші духом люди безсилі перед невблаганним впливом хвороби.

«Это так красиво, Господи Иисусе»

Не пугайся боли, не страшись потери,
Если нужно верить, то давай поверим.
Нас пытает время то нежней, то строже.
Объяснить умеем, а понять не можем.

Ничего такого, ничего такого,
Каждому на счастье – ржавая подкова,
Каждому надежда – до конца не трусить,
Мы почти как дети, Господи Иисусе.

Это очень просто – понимать про счастье,
Если любят долго и прощают часто,
Ничего не прячут, ничего не просят
И из всякой бездны на руках выносят.

Ничего такого, ничего такого,
Если нас отнимут у всего земного,
Если облаками нас по небу пустят,
Это так красиво, Господи Иисусе.

По большому счёту мы не виноваты,
И на каждом сердце – белые заплаты.
Мы глядим на небо ясными глазами,
До конца не зная, кто придет за нами…

Елена Касьян

Чому у небо йдуть найкращі

14 липня 2019 року поетеса, яка любила життя до нестями та відчайдушно виборювала у долі кожний день, відійшла у вічність. Після 6 років боротьби зі страшною хворобою Елена Касьян померла у Харкові. Вона пішла тихо й непомітно – в неділю. Мабуть, для того, щоб не відривати нас від роботи. Відстраждалася її душа, звільнилася від хвороби й злетіла у небесний простір. Тіло її кремували – так хотіла сама письменниця. Попіл поховано у рідному Львові, на Сихівському кладовищі. У багатьох своїх дописах в Фейсбуці письменниця закликала: Люди, прислухайтеся до себе (чи все в порядку з вашим здоров’ям?) і до оточуючих (чи можливо комусь допомогти?). Сьогодні багато людей, які не знали Олену особисто, відчувають велику втрату. Бо є люди-ангели, які приходять у наш світ, аби висвітлити його і зробити нас краще. Елена Касьян обдарувала нас світлом своїх творів. Ніхто не знає, чому у небо йдуть найкращі. Кажуть, що Богу потрібні талановиті. Але й тут, на землі, талановиті теж потрібні. Добра пам’ять Оленці. А з нами щодня залишатимуться її вірші і пісні.

© Ірина Іваськів