Агресія у дітей або Що розкаже історія Інтернет браузера?

«Зробіть з ним щось, я не витримую». Саме з такою фразою батьки найчастіше приводять своїх «раніше слухняних, нікого не здатних пальцем навіть торкнутися дітей» в кабінет дитячого психолога. Ідеальні, слухняні, поступливі «післясадочкові» діти, які ніколи не завдавали клопоту, у школі починають перекидати все з ніг на голову. З Вами Ірина Іваськів і над актуальна тема для обговорення – агресія у дітей. Адже сумна статистика свідчить про високу щоденну кількість бійок у школах. Термін «булінг» тривожно нависає над головами батьків, викликаючи природнє зростаюче занепокоєння. Звідки береться та агресія? Чому інколи її називають пасивною? Як пасивна агресивність перероджується в активний стан? Як діти сприймають агресію у кіно та іграх? Чи варто добиватися 100% контролю, що дивиться дитина? Що підштовхує дітей до агресивної поведінки в колективі? Де ось та межа між агресивністю як реакцією на внутрішнє неблагополуччя і реальними проявами насильства? Чому не всі дитячі бійки – булінг? І – найголовніше – як зарадити проблемі спільними зусиллями вчителів та батьків? Адже якщо діти стають кривдниками чи скривдженими, вони потребують допомоги дорослих. Цій темі присвятимо декілька статей. Сьогодні – перша з них.

Звідки береться агресія у дітей

Чому діти поводять себе агресивно – так, що батьки інколи не впізнають поведінку своїх дітей? Найперше важливо уточнити, що деякі прояви агресивності в поведінці дитини є абсолютно нормальними. Гніватися, виражаючи тим самим негативні переживання, також нормально. Наприклад, так діти можуть розвивати наполегливість, завзятість, цілеспрямованість. Проте, де закінчується межа здорових агресивних проявів в поведінці? Як розпізнати «перші ознаки», коли агресія у дітей стає впізнаною (коли батькам і вчителям необхідно звернути увагу)?

Агресія у дітей присутня на кожному з етапів їх розвитку. Крик немовляти психологи іноді теж трактують як вияв агресії – боротьби за виживання. Агресія 3-х років, коли діти не передбачувано різко стають неслухняними, починаючи перше відокремлення від дорослих. Згодом Ви стикаєтеся з іншою агресією. Це – криза 6-7 років – період підготовки до школи. Агресія як реакція на незадоволення бажання – класичний приклад тупоту ногами й крику на весь супермаркет.

Чи залишиться агресія поведінковим стилем, яким дитина отримуватиме усе бажане в майбутньому? Так, «перспективи» дуже високі, якщо батьки обирають провальні стратегії:

• Агресія на агресію (фізична та вербальна). Якщо дорослий відповідатиме дитині тією ж монетою, це поглибить страх дитини перед дорослими, занурить її в глибоке почуття неповноцінності й приниження. Дорослому дитина відповісти не здатна, проте менш сильним одноліткам дати здачі значно простіше.
• Пасивна агресія. Батьки пасивно на все погоджуються, й дитина при першому ж тупоті ніжкою отримує все, чого забажає. Уникання, ігнорування, замовчування, самоусунення, дистанціювання, невизнання проблеми… Цей вид агресії часто маскується, проте і його можна відчути, коли нас, наприклад, примусили щось зробити.

Як діти наслідують пасивну агресію

«Мама, я тебе не люблю, якщо не купиш цю іграшку» – типова пасивна агресія у дітей. Але чому діти використовують такі маніпулятивні методи? Тому що навчилися отримувати бажане шляхом вимагання, яким і компенсують внутрішнє невдоволення й самотність. Часто це виглядає так: тато чи мама не приділяють дитині належної уваги, вона відчуває себе ображеною, покинутою, забутою, але говорити про це прямо не стане, адже їх же і боїться. Тому батьки самі ж відкривають дітям свої слабкі місця – немає часу, але є дорогі іграшки – своєрідна батьківська «валюта», якою можна «розплатитися» за брак часу. І всьо! Нібито всі задоволенні – дитина бавиться, з батьків скинуте почуття провини.

Пасивна агресія у дітей закріплюється і тоді, коли в родині є заборона на вияв емоцій: «Не злись, не кричи, так не гарно, перестань соромити мене на людях, ти якийсь вічно не такий». Внаслідок постійних заборон дитина й справді перестане показувати, що злиться й ображається, але вона не пропустить жодної можливості словесно болюче вколоти. Іноді малі діти починають нагадувати буркотливих шістдесятилітніх сусідок-пліткарок під під’їздом. Пригадали таких дітей? То діти переймають у батьків пасивну агресію.

Діти стають пасивно агресивними і тому, що наслухалися сварок і скандалів вдома. Від того й бояться виражати свої емоції так, як це роблять батьки. Тому обирають стратегію від супротивного – майже ніколи не конфліктують, втікають від сварок, відмовляються від озвучування своєї позиції. Але ж куди дінеться агресія, якщо її не виплеснути хоча б у крик чи гримання дверима? Вона перетікає у… сарказм та іронію, в образливі й принизливі жартики (особливо характерні для підлітків), в саботування маминих завдань, коли дитина збирається прибирати у власній кімнаті вже четверту годину поспіль.

Крок від пасивної агресії до активної

Що підсилює пасивну агресію? Агресія як норма поведінки найкраще закріплюється в тих родинах, де така поведінка часта й постійна. Крики, лайки, істерики з регулярним биттям посуду, насильство – діти вбирають все швидше, ніж губки. Згодом діти немов би «віддають отримане» через потрапляння у шкільні конфлікти. Навіть якщо вдома вони тихі й непомітні, накопичена агресія нікуди не зникає.

Зазвичай агресія у дітей стає реакцією на умови середовища. Діти, що переживають агресію, спустошені, розгублені й борються з негативними переживаннями самотужки. Адже поруч немає дорослого, який би забезпечив безпеку й допоміг впоратися з емоціями, якими дитина захлинається. Дитяча агресія – найкращий доказ того, що сім’я переживає труднощі й кризи. Навіть якщо дитина ні про що не розказує, а батьки на людях – ідеальна родина (особливо тоді, коли батьки не визнають того, що є певні проблеми).

Що розкаже історія Інтернет браузера?

«В сім’ї ніби й не б’ємось, не сваримось, а дитина така агресивна. Чому?». Краще перегляньте історію свого Інтернет браузера.

Агресивний контент у фільмах та іграх дорослі й діти сприймають кардинально по-різному. Дорослі ходять в кіно на бойовики, грають в комп’ютерні «стрілялки», передивляються кримінальні новини. Після цього їм не спадає на думку піти когось побити. Справа в самій різниці психологічного сприйняття жорстокого контенту. В психічно врівноважених дорослих врівноважена і регуляція контролю агресії. Перегляд бойовика або фільму жахів після напруженого робочого дня навіть допоможе знизити рівень напруги, покращить настрій та самопочуття. Ключова відмінність – саме у сприйнятті, бо ми, дорослі, вже добре розрізняємо вигадане та реальне.

А діти сприймають негативну поведінку на екрані як прямий взірець. А якщо діти дивляться жахи поруч з дорослими, то ніби отримують від них автоматичне схвалення (дорослі ж нікого в фільмі не засуджують, тому діти і сприймають агресивний зміст як норму). І щоб не спускати всіх собак лише на бойовики, то варто зазначити, що й документальні фільми, які містять епізоди вбивств, вибухів, трупів, також чинять шкоду. Тому що дитина ще не здатна усвідомити, що агресія – це НЕнормально та соціально не прийнято. Що вже й казати, якщо навіть улюблені наші мультики формують в дитини захоплення насильством.

Експерименти А. Бандури з лялькою Бобо

Для того, аби довести негативний вплив насильницького контенту, американські дослідники провели серію експериментів. Найвідоміший з них – експеримент з лялькою Бобо, проведений професором Стенфордського університету Альбертом Бандурою. Основна мета дослідження полягала в тому, щоб виявити, як спостереження за агресивним дорослим впливає на дітей. Для проведення досліду було відібрано дошкільнят із середнім рівнем агресії. Їх розділили на три групи. Дітям показали десятихвилинний ролик, в сюжеті якого дорослі били та ображали ляльку Бобо. Ролик мав три варіанти завершення: 1) чоловіка нагороджували за агресію, 2) чоловіка карали за агресію, 3) чоловік просто залишав кімнату.

Після перегляду ролику дітей запросили в кімнату, де було багато гарних іграшок, але дітям не дозволяли з ними гратися. Ця заборона мала викликати звичне дитяче незадоволення від того, що їм щось не дозволили. Діти спочатку засмутилися, а згодом їх покликали до іншої кімнати з лялькою Бобо й іншими традиційними агресивними «іграшками» (молотком, зброєю, шнурками). Дітям дозволили гратися в цій кімнаті десять хвилин, а експериментатор за екраном фіксував рівень агресії (іграшки діти обирали на свій розсуд).

Отож, до висновків експерименту. Діти, які спостерігали за агресивною поведінкою, починали досить точно її відтворювати, як тільки дорослі залишали кімнату. Якщо в ролику дорослих нагороджували за агресію, діти відтворювали таку поведінку частіше, якщо карали – то рідше. Діти швидко навчаються знімати напруження від незадоволення й розчарування за допомогою агресії. Ще одним з важливих висновків дослідження було те, що дівчатка більше схильні до вербальної агресії, а хлопчики – до фізичної. Хлопчики здійснювали вдвічі більше агресивних дій, ніж дівчатка. Стосовно гендерного аспекту – хлопці, які спостерігали за чоловіками, були агресивніші, ніж хлопці, що спостерігали за жінками.

Загалом доведено: діти схильні до соціального наслідування агресивної поведінки (особливо коли такі дії роблять дорослі). Результати ще одного експерименту Бушмана й Джина підтвердили, що агресивний контент стимулює виникнення агресивних думок та ідей.

Як діти сприймають агресію у кіно та іграх

Згідно з даними кіноакадемії, 40% агресивних дій виконують круті й позитивні герої, яких хочеться наслідувати. Тільки 4% негативних героїв в кінці фільму отримують заслужене покарання. Вчені виділили декілька основних рефлексій на агресію в кіно та іграх:

• почуття відрази
• байдужість або вдавана байдужість
• задоволення і насолода (зустрічається не у всіх дітей, проте, такі діти більш схильні кривдити однолітків)
• потреба в агресивних діях (якщо накопичено занадто багато страху і тривоги, про які дитина не здатна сказати, або на це в родині накладена заборона, діти швидше «втілюватимуть» в іграх саме негативних героїв)

В звичних іграх між собою діти можуть намагатися відтворити побачене, перетворюючи іграшки на кіношну зброю. Варто пам’ятати, що граючись, діти цілком здатні перетворюватися у героїв фільмів, забуваючи про те, що грають. Тому під час гри часто виникають справжні бійки, які можуть бути особливо жорстокими. Наслідки перегляду агресивних передач давно науково доведено, тому цей аспект потребує постійної батьківської уваги.

Скільки часу проводити біля телевізора

Психологи, педіатри, ортопеди, офтальмологи й інші профільні лікарі дискутували й досліджували час для перегляду телевізора, рекомендований для дітей. Спеціалісти зійшлися на таких значеннях:

• 3-7 років до 30 хв. на день
• 8-10 – 50 хв. на день
• 11-18 до 3 год. на день

Для ПК і гаджетів:

• 5-9 років не більше 1,5 год.
• 10-12 – 2 год. на день
• 13-14 – 2,5 год. на день

Таких норм дотримуватися досить складно. Звісно, таймер використовувати не потрібно (особливо, коли маємо справу з підлітками, бо це їх лише розлютить). Але якщо комбінувати цей час з альтернативними заняттями, то дотримання норм стає цілком реальним.

Як контролювати, що дивитися дитина

Пильнувати, що ми самі дивимося в присутності дітей

З цього й треба почати. Бо іноді ми взагалі забуваємо, що йде по телевізору, коли зайняті рутинними домашніми справами. Це не означає, що батьки не можуть дивитися те, що люблять. Просто не в присутності дітей.

Встановити батьківський контроль в Інтернет браузері

У відео нижче розповідається про те, як встановити батьківський контроль для Windows 7. Якщо версія Windows у Вас інша, введіть в пошукове поле Google відповідний запрос. Наприклад: как установить родительский контроль на Windows 10. Є також спеціальні безпечні браузери для дітей. Якщо самостійне налаштування здається Вам надто складним, і Ви не хочете в цьому розбиратися, просто запросіть комп’ютерного майстра.

Пропонувати дитині спільно обирати фільм чи мультик

З одного боку, чудова перспектива провести час разом, з іншого – Ви зможете прочитати про всі вікові обмеження, відгуки й орієнтовний сюжет фільму.

Чому не варто добиватися 100% контролю

Від агресивного контенту дитину повністю не вберегти. Більш того, й не варто намагатися це робити. Зрештою, як тоді дитині зрозуміти, що таке агресія?

Уявіть: Ви контролюєте всі ігри та контент передач, а дитина стала свідком п’яної бійки на вулиці. І це не залежатиме від Вас. Таке трапляється. І що робити?

Хочеться не акцентувати на побаченому увагу? Але в таких випадках навпаки треба розмовляти! Спробуйте переконливо пояснити, що так поводитися зовсім не добре. Це справить важливе значення на розрізнення дитиною агресії. Ваша присутність допоможе дитині пережити переляк від ситуації, а Ваші вчасні й зрозумілі пояснення дадуть розуміння, що саме відбулося.

З іграми дещо складніше. Адже дуже часто саме вони й стають імітаторами та стимуляторами агресивних дій. Загалом, якщо дитина протягом перерви пограється в срілялку на телефоні однокласника або сама таке завантажить, то нічого страшного не трапиться. Проте, важливо, аби у неї були альтернативні способи проведення часу. Проблеми виникають, коли їх немає.

Для дітей молодшого й середнього шкільного віку головна потреба – спілкуватися з однолітками. Часто пошук друзів супроводжується багатьма труднощами й переживаннями. Втеча в світ комп’ютера – не вихід. Психологи рекомендують батькам бути поруч й надавати дітям можливості для цікавого проведення часу. Знаходить атракції, які б не програвали за рівнем вражень комп’ютерним іграм і розважальним роликам, буває важко, але реально. Головне, аби при цьому враховувались інтереси самої дитини.

Як уникати агресії в Інтернет спілкуванні

Без негайної потреби й особистого дозволу не треба залізати в телефон дитини й читати переписки. Навіть якщо Ви дуже хвилюєтеся! Бо так ми порушуємо особисту територію дитини, і ні до чого доброго це не приведе.

Спілкування в мережі не уникнути. Не обов’язково воно буде шкідливим. Не всі діти стають жертвами агресорів в Інтернеті. В конфлікти з кібербулінгу потрапляють не лише підлітки, а й молодші школярі також, якщо батьки з такого раннього віку дозволяють користування соціальними мережами. Варто добре пояснити дитині, з чим вона має справу, і регулярно розпитувати про контент. Найкращий варіант – якщо дитина сидить в соціальних мережах при батьках.

Щоб уникнути травматичних ситуацій в мережі, краще їх попереджувати – багаторазово наголошувати на тому, як з нами НЕ можуть спілкуватися. Це створить безпечну подушку, дитина вчитиметься розпізнавати кривдника.

© Ірина Іваськів

Агресія у дітей – велика тема, яка має різні грані. Тому й обрала для неї форму подання частинами. А поки готуватиму для Вас наступний матеріал, Ви можете продивитися інші наші статті, що досить щільно пов’язані з темою агресії:

• Что делать, если ребёнка обижают в школе? Вмешиваться или нет?
• Перші ластівки: фільм, який треба переглянути всім батькам
• Что такое хейтерство или Что бы сказала Ваша бабушка?