агресія у дитини

Агресія у дитини: Злитися – нормально, битися – ні!

Понравилась статья? Поделитесь ею!

Місяць тому ми розпочали серію статей на тему агресії у дітей, опублікувавши першу частину досліджень. Ми розмірковували про те, звідки взагалі береться та агресія, як пасивна агресія перетворюється в активну, що може розказати батькам історія Інтернет браузера, як діти сприймають агресію у кіно та іграх, які дослідження проводив професор Стенфордського університету Альберт Бандура з лялькою Бобо. З Вами Ірина Іваськів. Сьогодні знову у фокусі нашого обговорення – агресія у дитини. Ми продовжимо аналізувати різні грані цієї проблеми. Чому батьки «зривають нерви» на дитині? Що можна зрозуміти, якщо поставити себе на місце дитини? Чого точно не варто робити, якщо дитина проявляє агресію? Як боротися з агресією дитини?

агресія у дитини

Які діти найчастіше проявляють агресію?

Часто дитяча агресія стає першим дзвіночком про допомогу: «В сім’ї мені страшно, тривожно, я почуваюся покинутим(тою)». Чим сильніший страх перед кривдником, тим більша агресія у дитини. Донька засновника психоаналізу Анна Фройд переконана: якщо дитина регулярно проявляє агресію стосовно однолітків або дорослих, то однозначно тривалий час перебуває в травматичній ситуації.

Пам’ятайте: діти практично не говорять про те, що їх кривдять. Адже переживають сором і страх перед кривдником за випадки насильства, яке відбулося в минулому й може повторитися в майбутньому. Тому дорослим і вчителям важливо помічати інші маячки. Випадки агресії говорять про стан дитини: «я ображаюся». Звісно, дитина не може показати цього перед кривдником. Тому обирає однолітків або тих, від кого точно не отримає здачі (наприклад, вчителів).

діти бійка

Чому батьки «зривають нерви» на дитині

Відомий психолог та психотерапевт Карл Роджерс основною умовою доброго спілкування з дитиною вважав прояв поваги до її гідності. Дитину необхідно поважати як окрему особистість з першого ж року життя. В гармонійній родині дитина відчуває, що батьки наділені владою та авторитетом, але не боїться їх і має власну зону відповідальності й самостійності.

Людмила Петрановська дозволяє нам краще зрозуміти значення батьківської влади, і чим ця влада відрізняється від виховання в авторитарних умовах. Батьки використовують владу не для домінування, а для піклування й турботи за дитиною. Адже іноді «зірвати нерви» на дитині через проблеми на роботі чи заборгованість за кредитом стає розрядкою і навіть звичкою.

Дитина слабша й залежить від дорослих. Вона нічим не здатна відповісти. І це не означає, що батьки не мають права бути втомленими. Вони не зобов’язані завжди бути усміхненими. У таких родинах, де батьки намагаються бути ідеальними, діти начебто і слухняні, але… здебільшого тільки вдома. Діти «ходять по стіночці, адже мама й тато з напруженої наради прийшли».

Але така слухняність точно «відіб’ється». Або фізично й вербально на однолітках, або на психологічному благополуччі самої дитини. Бо «сидіти нижче трави і тихіше води» позбавляє дітей права самостійності. Адже навіть у тому, що вдягати й де класти особисті речі, треба потрібно слухати маму, тата, старшу сестру, бо ти маленький(а)… Все це накопичується крапля за краплею.

агресія у дитини

Давайте поставимо себе на місце дитини

Хочете краще зрозуміти дитину? Виконайте практичну вправу. Поставте себе на її місце: як би Ви себе почували у такій ситуації? Неповноцінні, нічого не варті і (головне) позбавлені слова… Приблизно те ж відчуває і дитина. Але як їй довести, що вона має значення? Тому діти й прибігають до прямої агресії. А яким же іншим шляхом показати, що я чогось вартий(а)?

Коли діти, до яких дорослі так ставилися, виростуть, то використовуватимуть агресію для реалізації всіх своїх цілей. Для цього їм не обов’язково ставати злочинцями чи наглядачами у в’язницях. Доводилось Вам зустрічати постійно незадоволених, роздратованих, агресивних керівників? Ну, тих, які «по головах підуть, аби свого досягти»… Тих, які авторитет свій доводять виключно криком… В дитинстві вони могли дуже бути слухняними і тихими дітьми. Можливо, боялися навіть зайве слово при батьках за столом вимовити.

Агресія у дитини: до яких наслідків веде?

Дитина, до якої постійно ставляться агресивно, намагається стати схожою на… свого ж кривдника. Але чому??? Будучи схожим на свого агресора, дитина починає грати роль кривдника. Тобто стає тим, хто її залякує і б’є. Бо вона більше не хоче бути жертвою.

Це дозволяє їй отримати перевагу над іншими, зайняти домінантну позицію, забути про тривоги, позбавитися страху. Мовляв, хто мене тепер може образити, якщо я сам це роблю? Анна Фройд переконана, що цей стиль і є основним шляхом прояву агресивності (як у дітей, так і у дорослих), адже всі ми родом з дитинства…

агресивна дитина

Ознаки, на які вчителю слід звернути увагу

Що робити вчителям, якщо дитина зазнає насильства вдома? Нагадаю: діти не часто розповідають про те, що над ними чинять фізичне й психічне насильство. Згідно статистичних даних, у 60-70% дітей, чиї батьки регулярно чинять над ними насильство, виявляють психічні розлади. Вчитель, вихователь або інша особа шляхом звернення до соціальної служби та шкільного психолога зможе врятувати майбутнє дитини. Звісно, не всі ми криміналісти та психіатри, проте деякі ознаки розладів поведінки досить помітні. Серед них варто звернути увагу ось на що:

  • навіть «інтелігентні, порядні, з гарною роботою» батьки можуть чинити насильство над дітьми (часто все це стає для них ідеальним алібі й маскуванням)
  • дітей залякують, тому вони і мовчать (такі діти схильні повторювати завчені фрази «Вдома все нормально», «Мене ніхто не б’є», «Я сам(а) вдарився»)
  • діти, яких залякують, частіше проявляють підвищену агресивність, обирають агресивні ігри, де постійно відтворюють сцени насильства, у яких вони живуть
  • дитина боїться й не хоче йти додому, часто зажурена; проявляє насильство до тварин, може демонструвати агресію на іграшках і речах
  • абсолютно уникає спілкування з дорослими або, навпаки, шукає від них підвищеної уваги, таким чином натякуючи на потребу в захисті
  • має нав’язливі страхи, боїться фізичних контактів (відсахується від найменших доторків і різких рухів, здригається й зіщулюється від крику)
  • періодично у дитини видно сліди від побоїв (синці, подряпини, шишки); діти намагаються приховати ці сліди через залякування в родині)

агресія у дитини

Інші ознаки, які теж не важко помітити

Також зустрічаються втрата інтересу до навчання, надмірна сонливість, гігієнічна занедбаність та неохайний вигляд. Діти в колективі займають позицію або агресорів, або «цапа відбувайла». Жертви насильства достатньо пасивні, підлеглі, інертні, байдужі, мляві, стримані, бездіяльні, безініціативні.

Дуже важливо зазначити, що деякі з цих ознак можуть проявлятися і у дітей, які не зазнають насильства вдома. Проте це не означає, що вони не потребують допомоги. Адже можуть вказувати на ті чи інші психологічні порушення. У будь-якому випадку консультація спеціаліста буде не зайвою.

Криза переходу від садочка до школи

Після садочку дитина була спокійною, а потім різко змінилася, стала агресивною й неконтрольованою. Дитина тільки-но «прийшла до тями» після кризи трьох років, а тут нове випробування – криза 6-7 років, яка за часом накладається на перехід від садочка до школи. Цей період супроводжується неабияким стресом:

  • фізичним, адже тіло семиліток активно росте й розвивається, ще не всі молочні зуби встигли змінитися
  • інтелектуальним, бо вже треба вивчати «якісь фігури», навчання потребує розвиненого абстрактного мислення
  • емоційним, психологічним, соціальним

Дитина природно переживає стрес й може реагувати на нього агресивно. Конфлікти з однолітками теж трапляються й не варто їх боятися. Головна «установка» – адаптаційна криза НЕ НАЗАВЖДИ! Вона має минути!

агресія у дитини

Чого точно не варто робити під час криз

Але якщо 7 років вже давно виповнилося, а ознаки кризи не зникають і тільки поглиблюються – зверніться до спеціаліста, порадьтеся з вчителем, почитайте твори дитячих психологів. Бо буває, що навіть дуже пильні батьки не помічають очевидних проблем. Чого точно не варто робити:

  • Надмірно опікати дитину. Це лише посилить агресивні прояви. Дитина відвойовуватиме свою самостійність, якщо батьки не даватимуть їй змоги самій обирати, що їсти, що вдягати, з ким дружити.
  • Не дозволяти сердитися в присутності батьків, гостей чи іншої публіки. Дитина шукатиме середовище, де можна буде вільно проявляти свою агресивність.
  • Надмірно навантажувати дитину, коли вона фізично не встигає засвоювати матеріал. До шкільного навантаження додайте ще й гуртки та репетиторів.

агресивна дитина

Що допоможе дитині пережити кризу:

  • Турбота й час, проведений з батьками. І це – не період між вечерею і сном, який зазвичай витрачають на… підготовку уроків.
  • Молодший школяр – це, звісно, дорослий статус, але час на ігри в перші адаптаційні дні і місяці школи – строго рекомендований.
  • На період кризи припадають і фізіологічні зміни – семилітки швидко втомлюються. Тому відпочинок, режим дня і харчування стає особливо цінним.
  • Вільний час. Дайте дитині можливість самостійно обирати, як вона сама хоче провести цей час. Це також допоможе зменшити дитячі агресивні прояви.

Злитися – нормально, битися – ні!

Що ще робити вдома? Загалом навіть дорослим не просто справлятися з емоціями, а дітям і поготів. Тому доцільним буде вчитися гніватися. Найкращий спосіб попередити агресію – допомогти дітям справлятися з гнівом.

Правильних чи неправильних емоцій не існує! Поясніть дитині: в тому, що вона гнівається, немає нічого страшного! Агресія у дитини – така річ, яку можна і треба регулювати! Якщо цього не відбувається, тоді невисловлений, «проковтнутий ком» гніву й образи виливається в агресивну поведінку, яку корегувати вже значно складніше.

Агресія у дитини – це потужна енергія. Якщо її постійно стримувати й приховувати, то рано чи пізно вона перетвориться на ураган, що зносить все на своєму шляху. Цей ураган обов’язково станеться! Як не в ранньому шкільному віці, так в підлітковому періоді. Агресія у дитини – наче бумеранг, який нас точно наздожене.

Тому краще попередити цю агресію. Що радять психологи? Якщо дитина злиться й гнівається (загалом як і дорослі), глибинна причина тут одна – дитина потребує захисту (себе, своїх переживань, чогось дуже цінного матеріального чи духовного). Вислухайте дитину, захистіть її, дозвольте їй безпечно вилити гнів чи виплакатися.

агресія у дитини

Дитина злиться, а поруч нікого немає

Що відбувається, коли дітей накриває гнів та злість, а поруч нікого немає? Або дорослі є поруч лише фізично, а емоційні потреби нівелюються… Дитина відчуває себе непотрібною, незахищеною, відторгненою. Важливо просто бути поруч! Наша присутність – це емоційний контакт з дитиною. Обійми, розмови, психологічний захист.

Батькам варто прислухатися і до власних почуттів. А як я веду себе у гніві? Чи, може, я забороняю собі гніватися? Надягаю маску, аби не засмутити дитину й близьких… Щоб ніхто не дізнався про мої проблеми. Діти помічають значно більше, ніж ми здогадуємося. Немає нічого поганого в тому, щоб зізнатися дитині: Я гніваюся, тому що втомився(лася) на роботі. Але це точно пройде. Просто сьогодні такий день. Так дитина краще навчиться розуміти дорослих і менше тривожитиметься.

агресія у дитини

Знаходити шляхи для виходу злості

  • Діти мають право гніватися на батьків, на братів та сестер. Особливо, якщо їм щось не подобається, або ми порушуємо їх кордони. Проте, щоб попередити крики, істерики, бійки між дітьми – варто допомогти дитині знаходити шляхи для виходу злості. Найкраще це робити в ігровій формі.
  • Запропонуйте дитині намалювати чи виліпити свій гнів. Це одна з безпечних арт-терапевтичних технік. Дитина може викинути або порвати малюнок. Вона може робити з ним, що захоче. Така вправа допоможе зняти агресію. Серед дитячих психологів техніка вважається найбільш ефективною.
  • Дозвольте дитині випустити свого «Халка», порвавши непотрібний папір, застосувавши боксерську грушу чи подушку гніву. Це допоможе, якщо дуже потрібно висловити фізичну агресію. Головне – щоб дитина мала безпечний простір без зайвих свідків, а не захлиналася в кутку сльозами.
  • Розмови про образи й гнів. Дозвольте дитині розповісти, що сталося, без покарань і без критики. Просто розказати – один з найкращих способів зняти агресію. Головне – пробувати! Не всі вправи одразу дають очікуваний ефект, адже робота з дітьми потребує більше часу й нашого терпіння.

На заключення

Цій темі присвячено стільки наукових досліджень. Але й досі агресія у дитини привертає увагу спеціалістів різних напрямків. Кількість пошукових запитів про дитячу агресію говорить про те, що люди ще не отримали відповіді на сві свої питання. Тому ми продовжимо студіювати цю тему й надалі. В наступній публікації поговоримо про те, що робити, якщо бути агресивною дитину вчать у… школі. Чому діти б’ються в школі? Що робити з тими бійками? Як зменшити градус агресії у школярів? Що робити, якщо дитину побили в школі?

© Ірина Іваськів

Понравилась статья? Поделитесь ею!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.